Клуб козоводів та молокоманів України

 

Інструкція про заходи з профілактики та боротьби з сибіркою тварин Мінагро




Клуб козоводів та молокоманів України
сайт http://kozovod.io.ua, e-mail: kozaferma@ukr.net


МІНІСТЕРСТВО АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ ВЕТЕРИНАРНОЇ МЕДИЦИНИ

N 4 від 25.01.2000 Зареєстровано в Міністерстві
м.Київ юстиції України
7 березня 2000 р.
vd20000125 vn4 за N 136/4357
Затверджено
Наказ Державного департаменту
ветеринарної медицини
Мінагропрому України
25 січня 2000 р. N 4 ( z0135-00 )

Інструкція
про заходи з профілактики та
боротьби з сибіркою тварин

1. Загальні положення
1.1. Сибірка - гостре, особливо небезпечне інфекційне
захворювання всіх видів сільськогосподарських, домашніх і диких
тварин, а також людей, яке спричиняється мікробами Bac.anthracis.
Хвороба перебігає у надгострій, гострій і підгострій формах, а у
свиней - переважно в локальній ангінозній формі. У хутрових звірів
сибірка виникає як кормова інфекція.
Збудник сибірки належить до числа аеробних споротвірних
мікробів і існує у вигляді двох основних форм: вегетативній, тобто
у вигляді бацил, які мають форму палички з прямими, ніби
обрубленими кінцями і споровій. Вегетативна форма в організмі
інфікованої тварини може утворювати "капсулу".
Потрапивши в грунт, за сприятливих умов (температура
зовнішнього середовища не нижче 12 (град.) збудник утворює спору.
У споровій формі він може перебувати в грунті необмежений час,
лишаючись життєдіяльним і зберігаючи патогенність. Грунт,
заражений бацилами сибірки, тривалий час (70 і більше років)
залишається збудником інфекції для сприйнятливих тварин або
людини.
Основним джерелом сибірки є хвора тварина, яка виділяє
збудника в зовнішнє середовище з сечею, фекаліями, молоком,
кров'янистими виділеннями ще до того, як з'являються характерні
клінічні ознаки.
У чутливих до сибірки тварин захворювання переважно перебігає
в септичній формі. У свиней - у вигляді серозно-геморагічного або
некротичного запалення лімфатичних залоз, зіва і глотки (локальна
форма).
1.2. Комплекс заходів проти сибірки включає:
- профілактичну імунізацію всього сприйнятливого поголів'я і
убезпечення тварин від зараження;
- у випадку виникнення захворювання - здійснення своєчасної
діагностики, оповіщення місцевих органів
санітарно-епідеміологічної служби про підозру на захворювання або
захворювання тварин на сибірку для організації та проведення
протиепідемічних заходів, карантинування неблагополучних пунктів,
ізоляції і ліквідації епізоотичного вогнища, знищення шляхом
спалювання забрудненої збудником продукції, трупів тварин, що
загинули від сибірки або вимушено забиті, інактивації збудника в
приміщеннях, на обладнанні і контамінованій території;
- передзабійний огляд тварин і ветеринарно-санітарну
експертизу продуктів забою, у випадку вимушеного забою тварин -
обов'язкове проведення лабораторних досліджень.
1.3. Епізоотичне вогнище сибірки (господарство або окрема
ферма, населений пункт або його частина, район та ін.) повинне
бути зареєстроване в журналі для запису епізоотичного стану району
(міста), який постійно зберігається в справах районного (міського)
підприємства ветеринарної медицини, а також на епізоотичній карті
району, з зазначенням дати, кількості хворих і загиблих тварин,
точного місцязнаходження вогнища інфекції.
Разом з журналом обов'язково зберігають викопіювання з карти
землекористування неблагополучного господарства (населеного
пункту) з нанесенням умовних позначок місць поховання трупів,
падежу або забою хворих на сибірку тварин.
Дані журналу враховують при характеристиці епізоотичного
стану району щодо сибірки, а також при складанні щорічних планів
протисибіркових заходів.
1.4. Під час організації протисибіркових заходів слід
визначати неблагополучний за сибіркою пункт.
1.4.1. Стаціонарно неблагополучним за сибіркою пунктом слід
уважати населений пункт, господарство, тваринницькі ферми з
приміщеннями і прилеглими до них вигонами, пасовищами, водоймами,
а також окремі їх ділянки, урочища та інші об'єкти, в яких мали
місце випадки захворювання тварин сибіркою, незалежно від їх
кількості та строку давності.
1.4.2. Територія, яка має або може мати будь-які господарські
зв'язки з неблагополучним за сибіркою пунктом і де є загроза
виникнення захворювання тварин, вважається загрозливою зоною з
сибірки. У господарстві, де є декілька відділків і один з них -
неблагополучний за сибіркою, неблагополучним уважається все
господарство.
Межу загрозливої території визначають місцеві органи
державної ветеринарної медицини, враховуючи грунтово-географічні,
природно-кліматичні умови і господарсько-економічні зв'язки
господарств, населених пунктів, заготівельних і переробних
організацій, підприємств (переганяння тварин на сезонні пасовища,
наявність ринків збуту, шкіряно-сировинних підприємств,
заготівельних баз тощо).
2. Заходи з профілактики захворювання
2.1. В неблагополучних щодо сибірки пунктах і на загрозливій
території здійснюють комплекс ветеринарно-санітарних заходів і
профілактичні щеплення тварин.
2.2. Ветеринарно-санітарні заходи включають:
- контроль за проведенням робіт з огородження і дотримання у
відповідному санітарному стані скотомогильників, окремих старих
місць поховань тварин, біотермічних ям. Чіткий облік та
паспортизація всіх чинних і законсервованих місць поховань тварин;
- організацію постійного нагляду за переміщенням тварин,
санітарним станом місць їх накопичення (ринок, виставка тощо),
заготівлею, зберіганням і переробленням продуктів та сировини
тваринного походження;
- контроль за неухильним виконанням керівниками господарств,
незалежно від форм власності та підпорядкування, переробних
підприємств, заготівельних організацій, громадянами - власниками
тварин, а також спеціалістами ветеринарної медицини, працівниками
тваринництва ветеринарно-санітарних правил утримання і
внутрішньогосподарського забою тварин на м'ясо;
- упорядкування подвірного забою тварин на подвір'ях,
реалізації м'яса та інших продуктів забою (особливо м'яса і
м'ясопродуктів від вимушено забитих тварин) на їжу людям і для
годівлі тварин без дозволу спеціалістів ветеринарної медицини;
- забезпечення тваринницьких ферм і підприємств, ринків
холодильними камерами для зберігання м'яса в період його
лабораторного дослідження, установками для знезараження і знищення
м'яса і м'ясопродуктів, що визнані не придатними для вживання, а
також спеціально обладнаними засобами для перевезення
(перенесення) трупів і туш тварин;
- суворе дотримання ветеринарно-санітарних вимог під час
проведення агромеліоративних, будівельних та інших робіт,
пов'язаних з переміщенням грунту.
2.2.1. Проведення пошукових, будівельних, гідромеліоративних
та інших земляних робіт на території району, неблагополучного щодо
сибірки, здійснюється за погодженням з головним державним
інспектором ветеринарної медицини району, а у випадках, коли
згадані роботи охоплюють територію двох і більше районів, -
обласним управлінням державної ветеринарної медицини.
2.3. У всіх неблагополучних за сибіркою місцевостях регулярно
проводять роз'яснювальну роботу серед населення і працівників
тваринництва про захворювання сибіркою тварин та людей, заходи з
її профілактики, використовуючи місцеву пресу, радіо та інші
засоби масової інформації.
2.4. Профілактика сибірки полягає в проведенні регулярних
щеплень сприйнятливих до цього захворювання тварин однією із
дозволених до використання вакцин в порядку і строки, вказані в
підпунктах 2.4.3.
2.4.1. Профілактичні щеплення проводять у господарствах,
підприємствах і організаціях, незалежно від форм власності та
підпорядкування, що займаються розведенням, вирощуванням або іншим
виробничим використанням тварин, у відповідності з планом
імунізації проти цього захворювання.
2.4.2. Протисибіркові щеплення обов'язково включають в план
профілактичних заходів.
2.4.3. Профілактичні щеплення сприйнятливих тварин проти
сибірки проводять:
- в стаціонарно неблагополучних пунктах, де з моменту
останнього захворювання тварин сибіркою ще не минуло 5 років,
дорослу велику рогату худобу, овець, кіз, коней щеплюють два рази
на рік з інтервалом 6 місяців: навесні перед вигоном на пасовище і
восени - при постановленні на стійлове утримання. Хутрових звірів
щеплюють з 3-місячного віку один раз на рік;
- дорослих тварин в усіх останніх пунктах, сприйнятливих до
сибірки, один раз на рік;
- молодняка великої рогатої худоби - після досягнення ним
3-місячного віку, а потім, через 6 місяців, - ревакцинацію;
- ягнят щеплюють у віці 3 місяці і повторно ревакцинують
через 3 місяці;
- свиней - з 6-місячного віку один раз на рік тільки в
господарствах, де практикується вільно-вигульне або табірне їх
утримання;
- оленів і верблюдів - з 6-місячного віку один раз на рік;
- коней - з 9-місячного віку один раз на рік (в особливих
випадках - з 3-місячного віку).
2.4.4. В господарствах, розміщених на загрозливій території,
обов'язковій вакцинації підлягають усі тварини, що надійшли до
господарства. До загального стада їх допускають після
карантинування не раніше, ніж через 14 днів після щеплення.
2.4.5. З метою повного охоплення щепленнями тварин, що
перебувають у особистій власності населення, громадяни - власники
тварин зобов'язані:
- в установленому порядку зареєструвати у сільській
(селищній) Раді народних депутатів придбаних тварин;
- повідомити районне підприємство ветеринарної медицини,
дільницю ветеринарної медицини або спеціаліста ветеринарної
медицини господарства за місцем проживання про купівлю тварин,
доставити їх в одну із указаних установ для огляду та щеплення
проти сибірки і вводити в загальне стадо не раніше ніж через
14 діб після вакцинації.
2.4.6. Про проведення щеплень проти сибірки складається акт,
де вказується кількість щеплених тварин (за видами), назву
використаної вакцини, підприємства-виготовлювача, номер серії і
держконтролю, дати виготовлення, кількості витраченої вакцини, а
також прізвища особи, що проводила вакцинацію тварин і
спостерігала за утриманням і станом їх здоров'я після щеплення.
До акта додають списки з зазначенням прізвища власника, виду,
кількості і віку тварин, дати щеплення.
Якщо з якої-небудь причини (гостре захворювання, виснаження,
глибока тільність та ін.) тварину неможливо щепити, її включають в
окремий список, указують причини, через які вона не була
вакцинована, і можливий строк наступного щеплення, про що ставлять
до відома власника тварини.
Акт і списки на вакцинації зберігаються в районному
підприємстві ветеринарної медицини протягом трьох років.
2.4.7. Спеціалісти ветеринарної медицини протягом 14 днів
повинні вести спостереження за всіма вакцинованими тваринами. У
цей період не дозволяється забій тварин.
2.4.8. Вимушений забій щепленої худоби може бути здійснений
раніше вказаного терміну, але лише за дозвільною довідкою лікаря
ветеринарної медицини за умови, що у тварини нормальна температура
тіла, вона клінічно здорова і у неї відсутня реакція на щеплення
(немає ускладнення), з дотриманням вимог Правил ветеринарного
огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса і
м'ясопродуктів.
2.4.9. Зняття шкір з тварин, що загинули в межах 14 днів
після щеплення вакциною проти сибірки, дозволяється після
одержання негативного результату мікроскопічного дослідження
мазків крові цих тварин на сибірку. Шкіри, зняті з загиблих та
вимушено забитих тварин, зберігаються в спеціально відведеному
зачиненому приміщенні у вологонепроникній тарі до одержання
результатів дослідження проб шкір за реакцією преципітації.
2.4.10. Керівники господарств (підприємств) незалежно від
форм власності та підпорядкування їх, у відповідності до закону
несуть відповідальність за своєчасне проведення передбачених цією
інструкцією заходів, уключаючи організаційно-господарські заходи з
обладнання і підтримання в належному санітарному стані
скотомогильників, біотермічних ям та інших місць поховання тварин,
а також створення належних умов для забою тварин, збереження
м'яса, м'ясопродуктів і шкіряної сировини. Сприяють спеціалістам
ветеринарної медицини при проведенні щеплень тварин.
2.4.11. Адміністрація ринків, керівники підприємств і установ
усіх форм власності та підпорядкування зобов'язані:
- створити умови, потрібні для проведення спеціалістами
ветеринарної медицини клінічного огляду тварин і
ветеринарно-санітарної експертизи туш і внутрішніх органів,
лабораторних досліджень, знезараження м'яса та інших продуктів, а
також утилізації або знищення продуктів, визнаних непридатними для
споживання;
- забезпечити належні умови зберігання м'ясної продукції, а
також зберігання м'яса на час проведення лабораторних досліджень
на доброякісність;
- забезпечити виконання ветеринарно-санітарних правил для
ринків.
2.4.12. Головні державні інспектори ветеринарної медицини
районів (міст) зобов'язані:
- особисто інструктувати всіх спеціалістів ветеринарної
медицини, що працюють в господарствах, на м'ясопереробних,
молокопереробних підприємствах, у заготівельних організаціях тощо
про заходи з профілактики сибірки сільськогосподарських тварин;
- здійснювати постійний контроль за ветеринарно-санітарним
станом забійних пунктів незалежно від їх відомчої належності, а
також за проведенням на них ветеринарного огляду забійних тварин і
ветеринарно-санітарної експертизи м'яса і м'ясопродуктів.
3. Заходи у разі підозри на захворювання
3.1. Керівники господарств, ферм, робітники тваринництва і
громадяни - власники худоби зобов'язані негайно повідомити
установу ветеринарної медицини про випадки раптової загибелі або
захворювання тварин, особливо такого, що супроводжується
утворенням на тілі гарячих пухлин, що швидко збільшуються,
набряками шиї, підгрудини і живота, раптовим підвищенням
температури, а також появою кров'янистих випорожнень і кольок.
3.2. Після отримання повідомлення про захворювання, падіж або
вимушений забій тварин з вищезазначеними клінічними ознаками
спеціаліст ветеринарної медицини, який обслуговує господарство
(населений пункт), повинен негайно прибути на місце для
встановлення діагнозу і вжиття відповідних заходів.
3.2.1. Спеціаліст ветеринарної медицини проводить термометрію
всього поголів'я худоби на фермі, в стаді, гурті, дворі:
відокремлює в окремі групи хворих і підозрюваних на захворювання
сибіркою тварин, які повинні утримуватись в повній ізоляції,
вживає заходів з недопущення споживання та здання на
молокопереробні підприємства молока від них; відбирає - з
урахуванням правил безпеки - від тварин, що загинули, або вимушено
забитих патологічний матеріал і направляє його нарочним у
лабораторію ветеринарної медицини; повідомляє про це головного
інспектора державної ветеринарної медицини району (міста) і
місцеві органи охорони здоров'я.
3.3. При підозрі на сибірку розтинати труп забороняється.
3.4. Для дослідження в лабораторію ветеринарної медицини
направляють вухо тварини, що загинула, яке відрізається з тієї
сторони, на якій лежить тварина. Попередньо вухо у його основі
перев'язують у двох місцях на відстані 2-2,5 см. Відрізають вухо
між перев'язами. Місце розрізу припікають розпеченим залізом.
Відрізане вухо кладуть у стерильний посуд.
Якщо підозра на сибірку виникла в процесі розтину трупа або
розроблення туші, то роботу негайно припиняють, а для
лабораторного дослідження надсилають селезінку і регіональні
лімфовузли.
Від трупів свиней для лабораторного дослідження беруть
ділянки набрякової тканини, заглоткові, підщелепові або брижові
лімфовузли.
Трупи хутрових звірів направляють цілими.
Матеріал для лабораторних досліджень надсилається терміново.
3.4.1. Лабораторія ветеринарної медицини проводить
мікроскопічне дослідження негайно після надходження матеріалу.
Строк бактеріологічного дослідження патологічного матеріалу (м'яса
вимушено забитих тварин) не повинен перевищувати 3-х діб, а при
постановці біопроби - 10-ти діб.
3.5. При позитивних результатах мікроскопічного дослідження
патологічного матеріалу на сибірку лабораторія ветеринарної
медицини негайно повідомляє про це головного державного інспектора
ветеринарної медицини району (міста) і керівника господарства або
сільської (селищної) Ради народних депутатів, якщо тварина
належить приватній особі.
3.6. Головний державний інспектор ветеринарної медицини
району (міста), отримавши повідомлення про підозру на захворювання
сибіркою тварин, зобов'язаний:
- негайно повідомити санітарно-епідеміологічну службу про
підозру на захворювання тварин на сибірку для своєчасного
проведення протиепідемічних і профілактичних заходів;
- епізоотологічне розслідування випадків підозри на
захворювання або захворювання проводити спільно зі спеціалістами
санітарно-епідеміологічної служби для негайної організації
протиепідемічних та профілактичних заходів, з оформленням спільних
документів;
- негайно виїхати на місце і встановити межі неблагополучного
пункту і територію, яка підлягає карантинуванню, та загрозливу
зону;
- вжити заходів з недопущення вивезення з господарства
підозрілої в контамінації збудником сибірки продукції (молоко,
шкіри, м'ясо та ін.);
- оформити матеріали щодо встановлення карантину і внести їх
для затвердження у відповідні органи державної виконавчої влади з
планом заходів з ліквідації захворювання;
- негайно повідомити про захворювання сибіркою тварин і
проведені заходи вищому органу ветеринарної медицини, головним
державним інспекторам ветеринарної медицини сусідніх районів
(міст) для вжиття необхідних заходів.
3.7. Управління державної ветеринарної медицини Автономної
Республіки Крим, областей, Київського та Севастопольського міських
управлінь державної ветеринарної медицини після отримання
повідомлення про захворювання тварин сибіркою зобов'язані в
установленому порядку негайно повідомити Державний департамент
ветеринарної медицини Мінагропрому України та відрядити на місце
спеціаліста ветеринарної медицини для епізоотологічного
обстеження, організації і проведення комплексу заходів з
ліквідації захворювання.
3.8. У місцях виникнення захворювань установлюється карантин
рішенням Уряду АР Крим, органами державної виконавчої влади в
областях, міст Києва та Севастополя, району, міста на відповідних
територіях, у господарствах і дворах - за поданням відповідного
державного органу ветеринарної медицини, а в межах однієї або
кількох областей - рішенням Кабінету Міністрів України за поданням
Державного департаменту ветеринарної медицини.
За умови карантину на території неблагополучного пункту
забороняється:
- введення і ввіз, вивід і вивіз поза її межі тварин усіх
видів;
- заготівля і вивіз продуктів і сировини тваринного
походження;
- перегрупування (переведення) тварин у господарстві;
- використання молока від хворих тварин;
- забій тварин на м'ясо;
- розтинання трупів і зняття шкір з тварин, що загинули;
- проведення хірургічних операцій, крім невідкладних;
- вхід на неблагополучну ферму (господарство) стороннім
особам, в'їзд на її територію транспорту, не зв'язаного з
обслуговуванням цієї ферми (господарства);
- загальний водопій тварин із ставків та інших водойм;
- торгівля тваринами і продуктами тваринництва, проведення
сільськогосподарських ярмарок, виставок (аукціонів) та інших
загальних заходів, пов'язаних зі скопиченням людей і тварин.
3.8.1. Зерно, грубі й соковиті корми, заготовлені на
благополучних ділянках посівів, пасовищ, сінокісних угідь, які не
контактували з хворими сибіркою тваринами і не забруднені їх
виділеннями, допускають для вивезення після зняття карантину.
3.8.2. Зерно, грубі й соковиті корми, одержані з ділянок, на
яких безпосередньо перебували хворі або ті, що загинули від
сибірки, тварини не підлягають вивезенню з господарства. Їх
згодовують на місці тваринам, вакцинованим проти сибірки.
3.9. Керівники неблагополучних за сибіркою господарств
виділяють техніку і потрібну кількість людей для проведення
щеплень тварин, охоронно-карантинних заходів, дезінфекційних
робіт, направлених на знищення збудника сибірки в об'єктах
зовнішнього середовища.
3.9.1. Для догляду за хворими і підозрілими на захворювання
тваринами закріплюють, за погодженням з санітарно-епідеміологічною
службою, окрему обслугу (персонал) і забезпечують його санодягом
(халат, фартух, чоботи, гумові рукавиці та ін.).
Робітників, у яких на руках, обличчі та інших відкритих
місцях тіла є подряпини, поранення або пошкодження шкіри, до робіт
з догляду за хворими тваринами, з прибирання трупів, очищення і
дезінфекції заражених приміщень та інших об'єктів не допускають.
3.10. Спеціаліст ветеринарної медицини після огляду всіх
тварин, які є в неблагополучному пункті, розділяє їх на дві групи:
- перша група - тварини, хворі і підозрювані на захворювання
сибіркою. До цієї групи належать тварини, які мають клінічні
ознаки захворювання: підвищену температуру тіла, тимпанію, кольки,
метеоризм, карбункули, інфаркти;
- друга група - тварини, підозрювані на зараження сибіркою,
тобто решта тварин, в яких не проявляються ознаки захворювання,
але вони перебувають у стаді, гурті, дворі, отарі, де встановлено
захворювання сибіркою.
3.10.1. Тварин першої групи піддають лікуванню сироваткою
проти сибірки (великим тваринам підшкірно 100-200 мл, вівцям,
козам, свиням - 50-100 мл), гамаглобуліном (великим тваринам
40-80 мл, вівцям, козам, телятам і свиням - 20-40 мл),
антибіотиками (500 тис. О.Д. на 100 кг маси через 4 години 3 рази
на добу), або комбіновано, пеніцилін-сироватка (150 мл сироватки і
300 тис. О.Д. пеніциліну 2 рази в день 3 дні підряд). Через
14 днів після клінічного видужання їх щеплюють протисибірковою
вакциною.
3.10.2. Тварин другої групи щеплюють протисибірковою вакциною
у відповідності з настановою з її застосування.
3.11. Трупи тварин, що загинули від сибірки, спалюють.
Закопування трупів категорично забороняється.
3.12. Гній, підстилку і залишки корму, забруднені виділеннями
хворих тварин, перед прибиранням зволожують 10%-ним гарячим
розчином їдкого натрію (NaOH), а потім спалюють, якщо це можливо,
на місці, з дотриманням правил протипожежної безпеки, а якщо це
неможливо - їх доставляють на скотомогильник для спалювання з
наступним закопуванням в обох випадках згідно з чинними вимогами.
Гноївку в гноєзбірнику змішують з сухим хлорним вапном, яке
має не менш як 25% активного хлору, з розрахунку 1 кг вапна на
кожні 20 л гноївки.
3.13. В стійлі (станку), де захворіла (загинула) тварина,
підлогу дезінфікують 10%-им гарячим розчином їдкого натрію,
дерев'яну підлогу і перегородки спалюють. Грунт знезаражують сухим
хлорним вапном, як указано в п.3.16 цієї інструкції.
3.14. Для дезінфекції забруднених збудником різних поверхонь
використовують один із таких дезінфікувальних засобів: 10%-ий
гарячий розчин їдкого натру; 4%-ий розчин формальдегіду; розчини
хлорних препаратів (хлорне вапно, двотретиносновна сіль
гіпохлориту кальцію, нейтральний гіпохлорит кальцію, тексаніт) з
умістом у розчині 5% активного хлору, розчин натрієвої солі
дихлорізоціанурової кислоти зі вмістом 10% активного хлору; 10%-ий
однохлористий йод (тільки для дерев'яних поверхонь); 7%-ий розчин
перекису водню з додаванням 0,2% ОП-10; 2%-ий розчин глутарового
альдегіду.
Дезінфекцію вказаними засобами, крім однохлористого йоду,
перекису водню і глутарового альдегіду, проводять триразово з
інтервалом в 1 годину, із розрахунку 1 л розчину на 1 м(2) у
типових приміщеннях і 2 л розчину на 1м(2) у приміщеннях,
пристосованих для утримання тварин.
При застосуванні однохлористого йоду поверхню обробляють
дворазово з інтервалом 15-30 хвилин при нормі витрати 1 л на
1 м(2) площі, а перекису водню і глутарового альдегіду з такого ж
розрахунку - з інтервалом в 1 годину.
Після останнього нанесення розчину дезінфектантів приміщення
зачиняють на 3 години, а потім провітрюють. Годівниці та поїлки
після дезінфекції обмивають водою.
При низьких (мінусових) температурах для дезінфекції поверхні
використовують розчини двутретіосновної солі гіпохлориту кальцію
або нейтрального гіпохлориту кальцію в 8%-ій концентрації і
натрієвої солі дихлорізоціанурової кислоти - в 12%-ій
концентрації.
Розчини цих засобів готують на гарячому (50-66 (град.)
розчині кухонної солі: при температурі повітря від 0 до мінус
15 (град.) використовують 15%-ий розчин кухонної солі, а від
-15 (град.) до -30 (град.) - 20%-ий розчин.
Для знезараження дерев'яних поверхонь використовують 10%-ий
розчин однохлористого йоду з розрахунку 1 л/м(2) і розчин наносять
на них у три прийоми по 0,3 л. Перед кожним змочуванням
дезрозчином поверхню зрошують насиченим розчином кухонної солі з
розрахунку 0,5 л/м(2).
3.15. Поверхню грунту дезінфікують одним із таких розчинів:
10%-им гарячим розчином їдкого натрію; 18%-ою емульсією
феносмоліну; 4%-им розчином формальдегіду; 5%-им освітленим
розчином хлорного вапна; 10%-им розчином нейтрального гіпохлориту
кальцію; 15%-им розчином двотретиносновної солі гіпохлориту
кальцію або натрієвої солі дихлорізоціанурової кислоти (за
активним хлором).
Витрати розчинів становлять: формаліну - 5 лм(2),
феносмоліну - 40 лм(2), інших дезінфектантів - 10 лм(2).
При мінусових температурах використовують гарячий (50-60
(град.) розчин нейтрального гіпохлориту кальцію з умістом 15%
активного хлору, виготовленого на 15-20%-му розчині кухонної солі,
з розрахунку 10 лм(2).
3.16. Грунт на місці загибелі, вимушеного забою або розтину
трупа тварини, яка загинула від сибірки, ретельно випалюють, потім
зрошують розчином хлорного вапна з умістом 5% активного хлору з
розрахунку 10 лм(2).
Після цього грунт перекопують на глибину не менше 25 см,
перемішують з хлорним вапном, яке має не менше 25% активного хлору
(3 частини грунту на одну частину хлорного вапна). Після цього
грунт зволожують водою і захоронюють на скотомогильнику.
3.17. Спецодяг, щітки, скребачки, відра та інший інвентар
знезаражують зануренням у 2%-ий активований розчин хлораміну,
4%-ий розчин формальдегіду протягом 4 годин або кип'ятять у 2%-му
розчині кальцинованої соди не менш як 90 хвилин.
Хутрові вироби, шкіряне, гумове взуття та інші предмети, що
псуються при вищезгаданому способі дезінфекції, знезаражують
парами формальдегіду в параформалінових камерах при витраті 250 мл
формаліну на 1м(3) об'єму камери і температурі 58-59 (град.)
протягом 3 годин.
3.18. Молоко від хворих і підозрюваних у захворюванні корів,
"збірне" молоко, яке підозрюється на контамінацію збудником
сибірки (змішане з молоком від хворих і підозрілих у захворюванні
тварин), підлягає знищенню після знезараження шляхом додавання в
нього хлорного вапна, яке має в своєму складі не менше 25%
активного хлору, з розрахунку 1 кг на 20 л молока. Молоко вважають
знезараженим після експонування протягом 6 годин.
3.19. До зняття карантину "збірне" молоко, підозріле на
контамінацію збудником сибірки, знезаражують у господарстві
кип'ятінням протягом 30 хвилин і використовують у тому самому
господарстві для згодовування свиням або щепленим проти сибірки
тваринам.
4. Зняття карантину
4.1. Карантин знімають через 15 днів після останнього випадку
загибелі або видужання хворої сибіркою тварини за умови
відсутності у тварин реакції на щеплення вакциною.
4.2. При знятті карантину складається акт, у якому зазначають
перебіг захворювання до щеплення, дати і кількість тварин, що
загинули за видами, кількість щеплених тварин, назву використаної
вакцини, дози, номер серії і держконтролю, дату виготовлення,
назву біофабрики, характер ускладнень, що мали місце після
щеплення, проведені ветеринарно-санітарні заходи, місця
знезараження гною та захоронення залишків тощо. Акт складають у
двох примірниках, один з яких залишається в господарстві, другий -
направляється в районне управління ветеринарної медицини з метою
оформлення матеріалів для зняття карантину.
4.3. Перед зняттям карантину головний інспектор державної
ветеринарної медицини району (міста) разом з представником
виконавчої влади перевіряють повноту виконання всього комплексу
ветеринарно-санітарних заходів у відповідності з вимогами цієї
інструкції і вносить з цього питання відповідні пропозиції.
5. Заходи на м'ясопереробних підприємствах
при виявленні ознак сибірки у тварин
і сировині при її заготівлі та переробці
5.1. При виявленні під час розроблення туш у великої рогатої
худоби студенистих інфільтратів у підшкірній клітковині, а у
свиней - підшкірних набряків у ділянці шиї і підгрудини працівник
повинен негайно припинити розроблення туші й сповістити про це
лікаря ветеринарної медицини цеху.
При підозрі на сибірку лікар ветеринарної медицини цеху
(забійного пункту) негайно зупиняє роботу цеху первинної обробки,
а потім - проводить усі заходи, передбачені чинними Правилами
ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної
експертизи м'яса і м'ясопродуктів. Інші туші і продукти забою,
підозрілі в контамінації збудником сибірки, визначають у кожному
конкретному випадку комісійно.
У зв'язку з установленням сибірки і в період проведення робіт
зі знищення збудника в зовнішньому середовищі проводити забій
худоби на підприємстві забороняється.
5.2. Первинний ветеринарний огляд свинячих туш на сибірку
проводять одразу ж після знекровлення і до передання туш для
подальшої розробки. Голови свиней не слід повністю відокремлювати
від туш, а залишати з тушею в підвішеному стані на поверхневих
тканинах.
Виймання внутрішніх органів зі свинячих туш проводять після
огляду лікарем ветеринарної медицини лімфатичних вузлів -
підщелепових, шийних, привушних, глотки, мигдалин і гортані.
5.3. Скотобази, приміщення для худоби, прогони, місця
перетримки партій худоби, в якій було виявлено захворювання
сибіркою, піддають зволоженню дезінфікувальним розчином,
ретельному механічному очищенню від гною з наступною дезінфекцією
одним із дезінфікувальних засобів, указаних у пп. 3.15 і 3.14 цієї
інструкції.
Підлогу в забійних цехах посипають хлорним вапном з умістом у
ньому не менше як 25% активного хлору із розрахунку 2 кг на 1 м(2)
площі, а потім - зволожують водою (5 л/м(2) з експонуванням
витримки протягом 1 години.
Усі поверхні обладнання і приміщення (стіни на висоту 2 м від
підлоги) ретельно миють 5%-ним гарячим (не менше 70 (град.)
розчином кальцинованої соди і проводять дезінфекцію одним із
дезінфікувальних засобів з дотриманням умов, указаних у п.3.15
цієї інструкції.
Інструменти (ножі, мусати та ін.) дезінфікують шляхом
кип'ятіння в 0,5%-у розчині кальцинованої соди протягом 90 хвилин
або в автоклаві при 1,5 атм. протягом 2 годин. Малоцінні
інструменти та інші металеві предмети обпалюють.
Спецодяг знезаражують в автоклаві або кип'ятінням у воді
протягом 90 хвилин.
Гній зі скотобаз, де були виявлені трупи або хворі на сибірку
тварини, підлягає спалюванню. Гній з решти території бойні чи
м'ясокомбінату дезінфікують за процедурою, зазначеною у п.3.12,
захоронюють на скотомогильнику.
5.4. Всі працівники забійного підприємства, що мали контакт з
тваринами, хворими на сибірку, або з одержаними від них
продуктами, повинні бути ознайомлені з належними заходами
особистої профілактики щодо цього захворювання і в обов'язковому
порядку пройти санітарну обробку.
5.5. При виявленні на м'ясокомбінатах та інших забійних
підприємствах захворювання тварин сибіркою подальший забій тварин
допускається тільки після проведення всіх заходів, що гарантують
ліквідацію збудника захворювання.
5.6. При виявленні сировини тваринного походження,
підозрюваної в контамінації збудником сибірки, в заготівельних
організаціях і на підприємствах, що переробляють зазначену
сировину, негайно зупиняють роботу і вживають заходів у
відповідності з чинною інструкцією з дезінфекції сировини
тваринного походження і підприємств із його заготівлі, збереження
і переробки.
5.7. Про проведені заходи фахівцями ветеринарної медицини
повинен бути складений відповідний акт.

Начальник управління
протиепізоотичної роботи П.А.Романюк


Создан 04 окт 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
Лучшее эко козье молоко - пища долгожителей!
@FreeMarket.kiev.ua